Лук'янчиков О. М. Про недоцільність запровадження дисциплінарних штрафів в Україні. Правові відносини: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. Матеріали IV міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 15 лист. 2013 р.) / за заг. ред. В.П. Нагребельного, Н.М. Пархоменко, М.М. Шумила. К. : Ніка-Центр, 2013. с. 133-136.

Незважаючи на проголошення Конституцією України[1] людини, її життя і здоров'я, найвищою соціальною цінністю, серед науковців[2] отримує підтримки думка про можливість застосування дисциплінарних штрафів. Останні подаються як ефективний метод регулювання трудової дисципліни, що відповідає сучасним ринковим відносинам.

Така позиція вважається хибною за наступних міркувань.

1. Закон України «Про оплату праці»[3] спрямовано на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати, про що зазначено у його преамбулі. Як ми бачимо, законодавець визначив коло функцій заробітної плати й головне місце віддав відтворювальній функції. І це не дивно оскільки про її важливість А. Сміт зазначав ще у 1776р.[4] Сучасні науковці теж вважають, що «найважливіша мета заробітної плати – забезпечити…відновлення здатності до праці»[5]. А здатність людини до праці обумовлена, у першу чергу, станом здоров’я. Саме відновлення здоров’я працівника є основною функцією заробітної плати.  

Впровадження штрафів призведе до того, що працівник не зможе у повній мірі відновити своє здоров’я. Штраф оплачується не гривнею, а здоров’ям! 

2. «Відтворювальна функція полягає в забезпеченні працівника, а також членів його сім’ї необхідними життєвими благами для відтворення робочої сили. Ця функція тісно пов’язана з особливостями державного регулювання оплати праці, встановленням на законодавчому рівні такого мінімального її розміру, який забезпечував би відтворення робочої сили»[6]. Проблема полягає у тому, що держава не визнає «право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм і їхнім сім'ям достатній життєвий рівень».[7] «Зважаючи на недосконалість механізму формування споживчого кошика та розрахунку його вартості, можна сміливо стверджувати, що більша частина населення, яке працює, знаходиться на межі бідності»[8]. Думається, всі розуміють, що прожитковий мінімум у розмірі 1147 грн.[9] не відповідає реальній вартості життя і є недостатнім для відновлення здоров’я працівника. Так чи можемо ми за таких умов штрафувати працівника? Відповідь – ні! Це суперечить не тільки соціальній спрямованості трудового права, але й положенням ратифікованої Україною Конвенції про захист заробітної плати N 95, де у ч.2 ст.10 зазначено: «заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї»[10].

Використання дисциплінарних штрафів, за умов, коли заробітна плата не забезпечує достатнього життєвого рівня, є антигуманним та неможливим у соціальній державі, якою є Україна.

3. Н. О. Мельничук вважає, що у порівнянні з доганою «штрафи справляють більш вражаючий вплив і одразу дають відчути втрати майнового характеру, що відображається на більшій вмотивованості працівника дотримуватись встановлених роботодавцем правил»[11]. У таких міркуваннях простежується думка про те, що встановлення більш жорстокого покарання зменшує правопорушність. Спробуємо розвинути цю думку та перевірити її обґрунтованість.

Найбільш жорстоким покаранням є смертна кара. За логікою «чим суворіше покарання тим менше правопорушень» застосування такого покарання повинно зводити нанівець вчинення злочинів, за які передбачено страту. Перевіримо це на практиці.

Зазначені нижче держави, окрім США та Китаю, підписали Протокол №13 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо скасування смертної кари за будь-яких обставин.[12]

У Китайській Народній Республіці за окремі злочини, пов’язані з корупцією передбачена смертна кара. У США смертна кара за економічні злочини не передбачена.

За рівнем сприйняття корупції Китай займає 80 місце серед 176 країн світу (чим нижче місце у рейтингу, тим більш корумпована держава), Україна – 144, Іспанія – 30, Франція – 22, США – 19, Сполучене Королівство Великобританії та Ірландії – 17, Німеччина – 13, Данія – 1.[13]

За рівнем вбивств на 100 тис. Україна – 5,2, США – 4,2, Китай – 3,2, Сполучене Королівство Великобританії та Ірландії – 1,2, Франція – 1,1, Данія – 0,9, Іспанія – 0,8, Німеччина – 0,8.[14]

Слід зазначити, що за 1990-2009р. рівень вбивств на 100 тис. осіб у штатах, де законодавством передбачено смертну кару вище (!) ніж у штатах, де таке покарання не передбачено.[15]

Наведені статистичні дані свідчать про те, що можливість зазнати жорстоке покарання не стримує людину від вчинення правопорушення. Це в повній мірі відповідає позиції теоретиків, які вважають, що ефективність юридичної відповідальності «визначається не жорстокістю, а невідворотністю».[16]

Якщо дослідити історію розвитку законодавства про дисциплінарну відповідальність, то ми побачимо тенденцію на пом’якшення заходів відповідальності та скорочення їх переліку. Це пов’язано з розвитком вчення про права людини, з вознесінням на п'єдестал цінностей людини, її життя і здоров’я. З цього погляду, застосування штрафів – регрес, а не прогрес.

Отже, запровадження дисциплінарних штрафів є антигуманним і недоцільним. При регулюванні трудової дисципліни перевага повинна віддаватись методам позитивного, а не негативного стимулювання.